офіційний сайт
Архів
Автор
Коментарі
скажіть будь-ласка детальніше про формат події) дитину трирічну краще залишити вдома чи можна з нею?)
Так і правда: ми все більше байдужіємо один до одного. І може здаватись, що це відбувається з геометричною прогресією, але, насправді, – не критичніше, ніж кілька десятків років тому, адже про це писали бітніки з гіпі і, навіть, раніше. І "панацея" є давно всім відомою і простою: дбати про рідних/друзів та бути приязними до оточуючих. Проблемою ж є те, що всім наплювати: завжди легше звинуватити іншого, а на небезпеку відповісти нападом (який, звісно, на їхню думку є найкращим захистом).
факт, тільки ці поустери краще, аніж оцей повійний ряд уздовж усіх доріг і тротуарів. інша якість. думаю, якби я просто їхала дорогою і побачила плакат-подзвони мамі- то просто б ще раз її набрала, хоча й так телефоную мало не щодня, і бачуся з нею частіше аніж деякі кияни,які живуть з батьками в одному місті. а віртуальний світ захоплює нас, він ніби утаємничує наше життя. погоджуюсь, люди розвчились спілкуватись і проводити час разом. зверни увагу скільки людей в кавярні реально спілкуються між собою, а скільки сидять в інтернеті, торчать в телефоні чи втикають в журнали, при цьому розділяючи одну площину столу.
Не думаю, що саме відсутність таких поустерів заважає людям ділитися радістю буття. Адже завжди, кажучи словами Геміла, 'The Least We Can Do Is Wave to Each Other'. Ми часто про це забуваємо або, навпаки, спеціально уникаємо одне одного...
Одна з найкращих новин за останні дні: два концерти поспіль! о_О
дякую за пораду. але у гурту є кларнетист, він ще сопілкар, і грає ще на силі силеній дудок. при нагоді, буду мати на увазі :)
сумно, але факт- уяви поустери не з цими потворними обличчями, а з реальними людьми, які просо діляться радістю буття. а щодо серединного шляху- так я ж і кажу, що росту сама над собою. вочевидь до берега мене прибиватиме, але людина все рівно прагне вийти подумки за межі, хіба що не кожна...
Росаво, раджу Вам узяти до своэъ команди саксофоныста. Ви б разом звучали чудово. В мене, доречы, э один знайомий :) ;)
Ясно, що допис серйозний і гумор тут навряд чи доцільний, але кумедно уявити постери соціальної реклами з написами та копірайтами на тему "Пригорни коханого!"
Що ж до "серединного шляху" – такий спосіб життя притаманний тим, як на мене, кого "на березі" ніщо не тримає, але я б це не називав свободою, бо це – лише шлях до чогось, що буде втримувати, дорога до доку.
;) Якщо немає грошей, то можна співати народних пісень під час їх заробляння, як робили наші предки, коли не було Blueray-плеєрів та WiFi.
А з Юрком я абсолютно згодний.
та різні люди дзвонили, питали як музику дістати якщо ані грошей, ані безкоштовного інтернету нема? шо тут скажеш? поважного віку паньство телефонувало переважно. Зеленому Юркові дзвонили в ефірі, хвалив мене :) за шо йому й дякую.
Боже ж мій... Неначе от просто щойно все це почув в особистій розмові – так пройняло.
Гарнюньо вийшло, Олено.
Виникли приємні асоціації з "Островами" Пітера Сінфілда ('King Crimson')
http://musicmp3.spb.ru/info/34 7911/islands.htm
як же гано все таки... як щиро...