чекати

 Так довго тягнеться день,

коли ти чекаєш на його дзвінок

а він не подзвонить, 

і твій гоноровий ковток,

кави проходить стравоходом,

де й так вже важко

від сірих, надутих водою хмар,

що гирею застигли в животі

і день спливає,

на душі самотньо,

й дома і на телефоні,

і відчайдушні мрії,

і вічно холодні долоні

між пультом телевізора і компом

навіть гачком для в’язання

провітрюванням кімнат

і тупого вбивання

часу

нема, не було, він стояв

і лиш бачив моє прочуття

і хмари не стали легшими

бодай на декілька грамів

шоколаду в цукерках

відверто

й порожньо

і серце зовсім не заможне

але по-дурному вперте.